СПОНСОРИ ПОЛІТИЧНОЇ НАРКОМАНІЇ

Нестримне прагнення Юрія Луценко до влади активно підживлюють олігархи

Відомо, що влада – свого роду наркотик. Багато, з тих, хто займав високі пости, вже не здатний вести нормальний спосіб життя поза владою, або боротьбою за неї. І, як наркоман за чергову дозу «дурі», вони готові йти на будь-які комбінації, заради повернення в кабінети, з яких вони правили регіонами і галузями. І, зрозуміло, нерідко знаходяться «добрі люди», готові фінансово підтримати політичні амбіції політика. Саме – амбіції, а не самого політика; політика вони планують використовувати в своїх інтересах «за повною програмою». Після закінчення «програми» політик із здивуванням виявляє не тільки припинення фінансування, але і повну втрату репутації і рейтингу, що не дозволяє привертати нових інвесторів.

Свого часу «точкові» вкладення в Наталію Вітренко дозволили розвалити лівий фланг української політики, забезпечивши переобрання Леоніда Кучми на другий термін. Але з тих пір Наталія Михайлівна не має ані фінансових, ані електоральних можливостей повернутися на «велику політичну сцену», час від часу беручи участь в малобюджетній «подтанцовке».

Нині на цей же шлях конвертації радикалізму в політичні інвестиції став і екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Втім, міністерська посада була далеко не першою в чиновницькій кар’єрі Юрія Віталійовича: у 1994 році він став заступником голови Рівненської обласної ради, в 1996 – головою комітету економіки Рівненської ОДА. З вересня 1997 року по вересень 1998 року працював заступником міністра України у справах науки і технологій, з вересня 1998 року по квітень 1999 року – помічником прем’єр-міністра Валерія Пустовоїтенко. Отже термін перебування в радикальній опозиції до «злочинного режиму» у пана Луценко почався лише з другого терміну Леоніда Кучми (наприклад, про свою роботу в уряді Пустовоїтенко пан Луценко відверто відгукувався, як про «партійне завдання» по «заробленню грошей для партії»). До речі, тривале розставання з міністерським кріслом осінню 2005 року продемонструвало практично безмежну готовність Юрія Вітальевіча до політичних компромісів.

При цьому, починаючи з роботи в уряді Пустовойтенко, Юрій Луценко був один з небагатьох довірених «перемовників» Олександра Мороза, які відповідали за зв’язки з партійними спонсорами, – постійними і тимчасовими. Саме Юрій Луценко виступив як посередник від фракції СПУ при підготовці голосування за повторне призначення прем’єр-міністра Пустовоїтенко у грудні 1999 року: хоча 18 голосів соціалістів і не врятували Валерія Павловича від відставки, проте «зустрічні» зобов’язання перед СПУ були виконані.

Можна також пригадати, що в період акції «Україна без Кучми» вихід радикально опозиційних «Граней» був профінансований Юлією Тимошенко, а на останній етап виборів СПУ в 2002 році Юрій Віталійович знайшов кошти в штабі СДПУ(О), щоправда у вигляді кредиту.

Саме з тих часів і тягнуться багато фінансових ниточок, що міцно зв’язують пана Луценко з українськими олігархами. При цьому, схоже, що фігура «штатного фінансиста» луценківської «Народної оборони» – Давида Жванії – служить, схоже, ширмою для солідніших гравців.

Так, Юрій Луценко і його найближчі поплічники регулярно контактують з довіреними особами Ігоря Коломойського – основного власника «Приватбанку» і утвореної навколо нього могутньої фінансово-промислової групи (нерідко іменованою «група «Пріват»). Зрозуміло, що на цих зустрічах «самооборонців» цікавлять зовсім не курси валют і процентні ставки на споживчі кредити. З іншого боку, пан Коломойській, як стверджують інформовані джерела, і сам прийшов до висновку, що тримати всі яйця в одній корзині, особливо якщо власниця корзини – Юлія Тимошенко – украй ризиковано.

Цікавими виглядають і регулярні контакти з Юрієм Луценко екс-олігарха і «директора парламенту» в 2000–2001 роках Олександра Волкова: Олександр Михайлович, зробивши на цей раз ставку на Регіони, не відмовляється від політичної (і не тільки!) дружби ані з Юрієм Вітальевічем, ані з Юлієй Володимирівной.

Проте, найбільш скритним «другом» Юрія Луценко є не дуже публічний російський олігарх «з українським корінням» Олександр Бабаков. Під «українським корінням» ми маємо на увазі місце народження і контрольні пакети мінімум в чотирьох українських обленерго: Житомирського, Херсонського, Кіровоградського і Севастопольського (через словацьку компанії VSE Energy International NV). До речі, пан Бабаков, як виявилось, контролює і готель «Прем’єр-Палас», права на який пред’являв і покійний нині російський «авторитет» Максим Курочкин.

У російському політичному житті Олександр Бабаков очолює прокремлівську партію (і фракцію в Думі) «Родина», після зачистки її від Дмитра Рогозіна сотовариші, що проявили нелояльність до Президента Росії. Пан Бабаков почав «тісне спілкування» з Юрієм Луценко вже після «оранжевої революції», коли олігархи почали відчувати тривогу за свої «непрозоро» приватизовані активи. Дружба з Луценко дозволила українському майну Бабакова уникнути різного роду перевірок; більш того, саме Юрій Луценко публічно санкціонував кримінальне переслідування Максима Курочкина – колишнього партнера, а пізніше – конкурента Бабакова в боротьбі за українські активи. Остання ділова зустріч пана Луценко з його московським «однодумцем» відбулася під час квітневого приїзду Олександра Бабакова до Києва.

Відчуваючи за собою таку могутню фінансову підтримку, Юрій Луценко спробував втілити свої політичні амбіції в «оранжевому таборі». Проте, для «Нашої України» виявилися неприйнятними не тільки «апетити» Юрія Вітальевіча (25–30% місць в єдиному списку), але і фігура Давида Жванії, що зіпсував відносини з президентським оточенням. В той же час, колеги по «оранжевому табору» побоюються: у разі самостійного проходження «Народної самооборони» у ВР, пан Луценко при нагоді торгуватиме «золотою акцією» не гірше за Олександра Мороза.

У цьому тривалому торзі, пан Луценко вирішив зіграти в гру «сам собі політтехнолог», особисто розпускаючи чутки, то про своє призначення міністром МВС, то – на першим віце-прем’єром, то губернатором Рівненської області, то – мером Києва. Поки важко сказати, як позначиться на рейтингу і політичній вазі пана Луценко така «технологія», особливо якщо відоме першоджерело чуток. Але якщо «закільцювати» асоціацію, з наркотиком, то ці чутки вельми нагадують марення наркомана після чергової ін’єкції…

Дарина Гаркавенко

http://www.stolytsya.kiev.ua/?id=63&page=4

Назначение Юрия Луценко головой КГГА является плодом его болезненного воображения

Сегодня аналитик Ассоциации политологов Украины Сергей Фролов заявил, что Юрий Луценко ни при каких условиях не может стать главой Киевской городской государственной администрации, а распространение такой информации выгодно только самому господину Луценко для завышения своего политического веса при проведении переговоров с «Нашей Украиной» относительно формирования мегаблока политических партий.
По мнению Сергея Фролова, на сегодняшний день возглавляемая Юрием Луценко «Народная самооборона» является пристанищем для олигархов, которые хотят контролировать общегосударственные процессы под видом честности и прозрачности экс-министра МВД. В частности, политолог отметил, что «Народная самооборона» открыто финансируется Давидом Жванией и получает «материальную помощь» от лидера группы «Приват» Игоря Коломойского. Сергей Фролов убежден, что олигархи Жвания и Коломойский могут зря потратить свои капиталы на «Народную самооборону», которая не имеет значительных шансов попасть в парламент.
Именно поэтому, считает аналитик Ассоциации политологов Украины, Юрий Луценко пытается распространить слухи о вероятности своего назначения главой столичной администрации. «Заявления Луценко являются не только обычной выдумкой, но и плодом его болезненного воображения», - прибавил Сергей Фролов.
http://dsnews.com.ua